З 2014 по 2016 роки ми в Отчому Домі приймали біженців зі Сходу України. Ми в той час, навіть, не могли собі уявити, що колись і самі опинимось у статусі біженців. Важко передати, яке це неоднозначне відчуття !
Хто не був біженцем, мабуть, і не зможе зрозуміти біженця. Ми теж не до кінця розуміли тих, кого ми приймали, хоча приймали з великою Любов’ю, яка до нас повернулася і помножилась! Ще по дорозі і вже в самому Фрайбурзі. Ти покинув все – затишну облаштовану кватиру, автомобіль, який давав тобі свободу в пересуванні, зручний одяг, десятками років напрацьовені умови праці, свої досягнення і нагороди, набутий в суспільстві авторитет, свої плани і мрії… і потрапляєш в одній перемінній одежі в країну, з іншою культурою, мови якої ти не знаєш.
В день евакуації дбаючи про дітей я зовсім не мав часу подбати про себе, бо не планував їхати з дітьми закордон. Хотів все організувати, а сам залишитись в Україні. Але певні обставини змусили їхати з дітьми і залишити все, навіть, найдорожче, що в мене було – свою сім’ю!
Неприємно ходити незмінно два тижні підряд в одних і тих самих штанах, і одному і тому ж одязі даючи інтерв’ю, вирішуючи побутові питання і доглядаючи за дітьми, не маючи ні часу, ні змоги поїхати в місто, щоб купити одяг, нижню білизну і необхідні засоби гігієни…
Слава Богу за Його Ангелів, які стали з’їжджатися з різних куточків Фрайбурга і його околиць і привозити саму різноманітну допомогу, яка допомагала покривати найнеобхідніші потреби не лише дітей, а і дорослих.
Справжнім майстер-класом Божої Любові і турботи стало вирішення проблеми з вошами у деяких дітей. В Україні це явище вважається постидним і ми з цією проблемою ховаємось і маємо почуття сорому і вини…
Наша волонтер із помісної Церкви Отчий Дім Деніс приїхала до нас із цілою командою молоді і зробили ціле святкове дійство. Її чоловік грав на гітарі пісні прославлення, а команда волонтерів обробляючи голови дітям помазувала їх оливою і молилася за кожного з радісними посмішками на устах.
Ми дякуємо всім, хто проявив свою любов не на словах, а на ділі! Молимось, щоб у Вашому житті ніколи не прийшлось дізнатись, що відчувають біженці і як, і за чим вони плачуть по ночах!
Роман Корнійко